20 лютого Україна вшановує пам’ять Героїв Небесної Сотні — загиблих під час подій на Майдані Незалежності у Київ в 2014 році.
Пам'ять про Небесну Сотню — це не лише історія.
Це нагадування про ціну свободи, гідності та державності.
Вони вийшли без зброї — за правду і майбутнє України.
Ми сьогодні стоїмо зі зброєю — щоб це майбутнє зберегти.
Пам’ять формує відповідальність.
Відповідальність зміцнює дисципліну.
Дисципліна зберігає життя та державу.
Вшановуючи загиблих, ми утверджуємо в собі вірність Присязі, обов’язку та Україні.
🕯️ Вічна пам’ять Героям!
Слава Україні!
15 лютого 2026 року, в Неділю м’ясопусну, про Страшний суд, у Свято-Георгіївському храмі м. Житомира була звершена Божественна літургія святителя Іоана Золотоустого.
Богослужіння очолив настоятель храму — протоієрей Павло Ядчишин.
У цей день Свята Церква нагадує нам євангельські слова про майбутній Суд Божий, коли кожному буде віддано за його діла. Під час проповіді було наголошено, що Господь судитиме нас за конкретними справами любові та милосердя: чи нагодували голодного, чи напоїли спраглого, чи прийняли подорожнього, чи відвідали хворого і ув’язненого. Адже все, що ми робимо ближнім, — робимо Самому Христові.
Детальніше...
Від сьогодні залишається рівно два тижні до початку Великого посту — Святої Чотиридесятниці. Церква готує нас до цього часу поступово, навчаючи не різких змін, а уважності до себе й до ближнього.
Цей тиждень називається м’ясопусним. Практикуючі християни вже починають обмеження:
у середу і п’ятницю не споживають м’яса,
у неділю — заговини на м’ясо.
Наступний тиждень — сиропусний: м’ясо вже не вживають, але ще дозволені молочні продукти, яйця, риба та інша їжа тваринного походження.
З 23 лютого розпочинається Великий піст, який триватиме до 11 квітня, а 12 квітня ми зустрінемо найбільше християнське свято — Світле Христове Воскресіння, Великдень.
Та піст — це не лише про їжу.
Детальніше...

Від самого створення людині дарована свобода волі. Бог не програмує наших кроків і не змушує до добра силоміць — Він дарує нам вибір. Тому кожна життєва ситуація стає простором відповідальності: куди я йду, кому довіряю, що обираю для свого серця.
Притча про блудного сина, яка лунає сьогодні, як підготовка до часу глибшого самопізнання і покаяння, відкриває нам цю правду особливо виразно. У батька — два сини. Два різні шляхи, два способи прожити свободу, але один і той самий дар любові. 

Детальніше...
Сьогодні ми згадуємо велику і тиху таємницю зустрічі людини з Богом. Старець Симеон і пророчиця Анна стали образом кожного з нас — тих, хто вміє чекати, молитися і довіряти Господнім обітницям. Вони зустріли Спасителя не зовнішнім поглядом, а серцем, наповненим вірою та надією.
Свято Стрітення нагадує: справжня зустріч з Богом відбувається тоді, коли ми відкриваємо Йому своє життя — з ранами, страхами і болем, але також з надією на світло. У непростий для нашого народу час це свято кличе нас не опускати рук, зберігати внутрішній мир, підтримувати одне одного і нести світло Христове туди, де його найбільше бракує.
Нехай Господь дарує кожному з нас мудрість, терпіння і силу, а світло Стрітення зігріває серця та укріплює у вірі.
1 лютого 2026 року, у неділю про митаря і фарисея, у Свято-Георгіївському храмі м. Житомира була звершена Божественна Літургія святого Іоана Золотоустого.
Богослужіння очолив настоятель храму протоієрей Павло Ядчишин у співслужінні клірика Житомирсько-Овруцької єпархії ієрея Максима Роговця. Після читання Святого Євангелія отець Павло звернувся до вірних зі словом проповіді, у якій наголосив, що Бог приймає не показну побожність, а смиренне і щире серце, і саме покаяння та усвідомлення власної немочі відкривають людині шлях до Божої милості, тоді як самовпевненість і осуд інших віддаляють від Бога.
Детальніше...
Живучи в суспільстві, кожна людина поступово формується в тому чи іншому напрямку. Ми самі обираємо, як скористаємося можливостями, які маємо упродовж життя. Сьогоднішнє недільне Євангеліє, що розпочинає підготовку до святої Чотиридесятниці та майбутньої зустрічі з Христом Розіп’ятим і Воскреслим, запрошує до тихого й уважного погляду всередину себе.
У храмі — митар і фарисей. Двоє віруючих людей, які цього дня прийшли помолитися Єдиному Богові. Зовні вони роблять одне й те саме, але в серці кожного — різний намір. Господь приймає обох, однак багато залежить від того, з чим саме людина стає перед Ним.
Фарисей, знаючи Закон і намагаючись жити за ним, у своїй молитві дивиться насамперед на інших. Порівнюючи себе з тими, кого вважає гіршими, він знаходить у цьому виправдання і заспокоєння. Його молитва стає радше підтвердженням власної правоти, ніж щирим зверненням до Бога.
Митар же стоїть осторонь і не зводить очей. Його душа не має спокою. Зневажений суспільством через свою працю, він не шукає виправдання і не намагається виглядати кращим. Його коротке й тихе прохання про милосердя народжується з глибини серця.
Бог приймає обох. Не тому, що когось любить більше, а тому, що кожен відкривається Йому настільки, наскільки здатний. Ми часто вимірюємо себе, порівнюючи з іншими, і так легко знаходимо виправдання власним учинкам. Але справжні плоди покаяння з’являються тоді, коли погляд спрямований не назовні, а всередину — у власну душу.
Scroll to top