Сказав Господь притчу оцю: Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв ве­сілля синові своєму. І послав рабів своїх покли­кати запрошених на весілля; і не схотіли прийти. Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля. Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги.

Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх. Почувши про це, цар розгнівався і, послав­ши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє. 8 Тоді говорить він рабам своїм: весілля го­тове, а покликані не були достойні. Отже, ідіть на роздоріж­жя і всіх, кого знайдете, кличте на весіл­ля. І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми. Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг. І каже йому: друже, чому ти вві­йшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав. Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. Бо ба­гато покликаних, та мало обраних.